Попри те, що двері ветклінік “завжди відкриті”, деякі господарі вважають за краще робити уколи своїм вихованцям самостійно.
Причини можуть бути різні: присутність медичної або сестринської “людської” освіти, небажання витрачати на процедуру зайві кошти тощо.
Проте, перш ніж підступати до здивованої кішки або собаки зі шприцом, важливо освіжити в пам’яті або вивчити технологію цієї процедури.
З чого ж варто почати? Звичайно ж, з тієї думки, що для тварини це стрес.
Тому, не зайвим буде заспокоїти вихованця. Важливо робити це впевнено – адже вони тонко відчувають настрій людей.
Не варто показувати невпевненості в собі або наявності побоювань.
Чудово, якщо “під рукою” виявиться помічник, який зуміє зафіксувати тварину, щоб вона не рухалася, коли буде проводитися ін’єкція. Далі варто визначитися з типом уколу.
Самостійно можна робити тільки підшкірні та внутрішньом’язові ін’єкції.
Що ж стосується внутрішньовенних, їх може робити ТІЛЬКИ ветеринарний лікар.
Підшкірна ін’єкція здійснюється над лопаткою або шиєю тварини. Потрібно “защипнути” складку шкіри.
Голка вводиться на рівні підшкірного шару, не глибше, уздовж складки. Шприц має бути інсуліновий.
Звичайно ж, під час ін’єкції варто стежити за поведінкою улюбленця: утримувати його, але не хвилювати – щоб собаці або кішці не захотілося миттєво вирватися і втекти.
Якщо укол внутрішньом’язовий, його роблять у м’яз стегна. Найкраще підняти йому задню лапу й утримувати її.
Також важливо стежити, щоб голка ненароком не потрапила в кістку.
Зазвичай ін’єкція робиться в найбільш м’ясисту частину стегна, щоб не нашкодити улюбленцю.
Важливо пам’ятати і про стерильність. Варто використовувати нові, запечатані шприци та рукавички.
Не можна використовувати ліки з тих ампул, які вже були відкриті (і вже тим паче з тих, які були відкриті давно).
Звичайно ж, “людські” ліки для котів і собак не підходять. Слід купувати спеціальні.
Звісно, робити це краще за призначенням лікаря: адже людина, яка не має відповідної кваліфікації, не завжди зможе вірогідно визначити захворювання і виробити методику його лікування.
Ну, а якщо є побоювання щодо “щасливого результату” процедури, краще не ризикувати і відвести вихованця до фахівця. Як-не-як, це член сім’ї та друг, а не об’єкт для експерименту.
